тираном, коли він пристрасно охлявав у моїх обіймах. Твоя батьківщина, Вальтер, уперше відчула дотик людської руки і довірливо схилилась до моїх грудей. (Пауза. Вона гаряче дивиться на нього). Вальтер, я одмикала тюрми, розривала смертні присуди і скоротила не одну жахну вічність на галерах. У незагойні рани я хоч подекуди вливала цілющий бальзам. Могутних злочинців примушувала їсти землю і пропащу невинність рятувала подекуди улесливою сльозою. Ах, юначе, як солодко це мені було, як гордо могло моє серце відкидати протести мого княжого народження. І от прийшов чоловік, єдиний, що міг мене за це винагородити — чоловік, якого моя нещасна доля можливо створила, щоб віддячити мені за мої страждання, — чоловік, якого я вже обіймаю у своїх мріях з палкою пристрастю…
Фердінанд (втручається, схвильований вкрай). Забагато! Забагато! Це проти умови, леді. Ви мусили очиститись від обвинувачення, а натомість робите з мене злочинця. Пощадіть! Я заклинаю вас. Пощадіть моє серце, яке розривають сором i пекуче каяття.
Леді (затримала його руку). Тепер або ніколи. Я довго і героічно змагалась, але тепер ти мусиш відчути вагу моїх слів. (Ніжним голосом). Слухай, Вальтер, коли нещасна, яку непереможно, всесильно тягне до тебе, пригорнеться до тебе, серцем, повним палкої невичерпної любові, — Вальтер, — і ти знову вимовиш холодне слово «честь», — коли ця нещасна — пригнічена почуттям свого сорому, — замучена розпустою героічно піднесена голосом чесноти — отак — впадає йому в обійми (вона обіймає його урочисто і благально), врятована тобою, хоче вернутись через тебе до всевишнього, або (одвертаючи від нього лице, глухим тремтливим голосом) розлучена з тобою, слухаючи жахний голос одчаю, знов кинеться у ще глибшу безодню розпусти!
Фердінанд (вириваючись від неї, з страшною бідою). Ні, великий боже, я не можу це витримати, —
45
