Вурм (знизав плечима). Коли б я був Луіза Міллер, — він не дуже був би мені до смаку.
Президент. А чому ж ні? Чудово. Блискучий гардероб[1], атмосфера о-де-міль флер і бізаму[2] — за кожне дурне слове пригорщ дукатів, — все це не могло б хіба купити прихильність бюргерської дівки. Друже мій, ревність не така гостроока. Я посилаю по маршала! (Подзвонив).
Вурм. Поки ваша світлість подбаєте про це й про арешт скрипаля, я піду й добуду згаданого любовного листа.
Президент (підійшов до бюрка). Якого ти даси мені перечитати, як тільки він буде готовий! (Вурм цішов. Президент сів писати; прийшов камердинер: він устав і дає йому папір). Цей наказ на арешт треба негайно віддати слідству, — другий з вас попрохає до мене гофмаршала!
Камердинер. Шановний пан допіру приїхали.
Президент. Тим краще, — але там, щоб чинили обачно, скажете, щоб не було бунту.
Камердинер. Так точно, ваша світлість.
Президент. Ясно? Абсолютно тихо!
Камердинер. Так точно, ваша світлість! (Пішов)
Гофмаршал (дуже поквапливо). Тільки en passant[3], любий друже. Як живете? Як ся маєте? Сьогодні ввечері велика опера Дідо — найкращий феєрверк — ціле місто палає. Ви ж теж будете дивитись, як воно палатиме? А? Що?
Президент. У мене досить є феєрверків у моїм власнім домі, що можуть мене самого висадити в повітря. Ви дуже до речі тут, маршале, щоб мені зарадити, допомогти в одній справі, яка нас обох просуне або, навпаки, знищить упень. Сідайте.
60
