Гофмаршал. Не лякайте мене, любий мій!
Президент. Я сказав — просуне або знищить упень. Ви знаєте мій проєкт щодо майора і леді. Ви розумієте також, наскільки конечно було фіксувати наше щастя. Все може зірватися, Кальбе. Мій Фердінанд не хоче.
Гофмаршал. Не хоче?.. Не хоче?.. Я про це вже набалакав у цілому місті. Мар'яж[1] у кожного на вустах.
Президент. Ви можете тепер бути брехуном перед цілим містом. Він кохає іншу.
Гофмаршал. Жартуєте! Хіба це перепона?
Президент. У цього затятого — непереборна.
Гофмаршал. Щоб він був настільки ненормальний, щоб відкинути свою фортюн?[2] А? Що?
Президент. Спитайте його і послухайте, що він скаже.
Гофмаршал. Але, мон дьє[3]… Що ж він може сказати?
Президент. Що він викаже на цілий світ той злочин, яким ми піднеслися, — що він розкаже про наші фальшовані листи й розписки, — що він нас обох видасть катові — от що він скаже.
Гофмаршал. Чи ви не сказились?
Президент. Це й він сказав. Він уже був нагодився це робити, — я ледве одмовив його, принизившись перед ним до землі. Що ви на це скажете?
Гофмаршал (баранячий вираз на лиці). Мій розум не працює.
Президент. Це ще могло 6 уладнатися. Але мої шпиги мені донесли, що обершенк[4] фон Бок лагодиться сватати леді.
Гофмаршал. Я божеволію. Хто, сказали ви? Фон Бок? Чи знаєте ви, що ми з ним вороги на смерть? Чи ви знаєте також, чому?
Президент. Уперше чую.
63
