Міллер (швидко ходить взад і вперед). Раз на завжди. Справа стає серйозна. Починається поговір про мою доньку й барона. На мою хату падає тінь. Президент рознюхає і — та що там казати — я не пускатиму того юнкера до себе на поріг.
Жінка. Ти його не заманював у хату. Ти йому не набивався з дочкою.
Міллер. Не заманював у хату? Не набивався з дочкою? Але хто на це зважатиме? Я ж був господар у своїй хаті. Я мусив наглядати за своєю дочкою. Я мусив дати майорові одкоша, або мусив одразу ж висипати все це його пресвітлості панові папаші. Молодого барона трішечки осадять, це я знаю, а музикантові буде біда.
Жінка (сьорбає з чашки). Дурниці й базікання. Хто може тебе напасти? Хто може тобі щось вдіяти? Ти собі займайся своїм ділом і набирай учнів, де тільки можна.
7
