Міллер. Але скажи мені, що з усього цього вийде? Оженитися з дівчиною він не може — нема й мови про шлюб, — а дати її йому… о, господи… Драстуйте! Коли такий собі мусью уже тут і там поперепробував, того й сього покуштував, тепер йому закортіло ще в мене молочка. Зважай! Зважай! І хоч би ти прогляділа крізь усі шпари i прослухала всі вуха, він тобі заб'є баки, дівчину запаморочить, дівчину зведе, і буде дівка навіки знеславлена, сидітиме без жениха, або коли їй те ремество прийдеться до смаку, то й далі… (Б'є кулаком себе по лобі). Ісусе Христе!
Жінка. Хай бог милосердний милує.
Міллер. Є за що милувати. Чого ото треба такому шелихвостові? Дівчина вродлива, струнка, ноги красиві. А що в неї в голові, то байдуже. Людина єсть людина. Це я знаю.
Жінка. Щоб ти почитав прерозчудесні цидулочки, які ясний пан пише твоїй дочці. Отам уже видно, як удень, що він закоханий тільки в її прекрасній душі.
Міллер. Угадала! По мішку 6'ють — ослові боляче. Коли адресуєшся до тіла, посилай листи через серце. А я як робив? Як тільки дійде до того, що душа з душею зійдеться — гоп! І тіла туди ж; як пани, так і слуги, а срібний місяць, виявляється, був за сваху.
Жінка. Поглянь тільки на розкішні книги, що пан майор поприносив у хату. Донька твоя з них молитов вичитує.
Міллер (свиснув). Гей — да! молитов. Ти дуже розумна. Сира юшка природи занадто груба для витонченого шлунку його ясновельможності. У пічку те сміття! З його смокче дівка бозна які небесні мармелади, — а це потому увіходить у кров, як шпанські мухи, i розпорошує й ту жменьку моральності, яку батько так-сяк підтримував. У пічку, я сказав! Дівці й без того лізе всяка чортівня в голову, за тим вештанням у райських краях вона й хату свою забуде, буде соромитись, що батько її — Міллер — якийсь скрипаль, музикус, і одшиє чесного доброго жениха, який дав би такі вигоди. Ні, клянусь чортом!
8
