(Схопився, запалисто). Зараз же все на стіл, а майорові — гем, гем, майорові я розкажу, де теслярі для нього зоставили дірку в стіні.
Жінка. Схаменися, Міллер. Не одну дзвінку копієчку ми мали з тих подарунків…
Міллер (повернувся назад і став перед нею). Юдині гроші за мою доньку? Іди к дияволу, проклята свахо! Краще я з своєю скрипкою ходитиму жебраком і даватиму концерти за ложку каші. Краще я поб'ю свою віолончель і носитиму на поле гній у футлярі, ніж торкнуся грошей, за які моя дитина продає душу й тіло. Покинь лигати оцю прокляту каву й нюхати ту гаспидську табаку і збережеш стільки, що не буде потреби торгувати доньчиним личком. Я повсякчас наїдався сито і мав добру сорочку на тілі, поки отака проклятуща манірниця не завелася в моїй хаті.
Жінка. Чого ж ураз грюкати дверима? Як ти оце, немов солома, зайнявся, аж курить. Я ж тільки кажу, щоб не розгнівити пана майора, адже ж їхній папаша — президент.
Міллер. Отож бо то й воно. Через це, саме через це сьогодні ж треба цю справу покінчити. Президент мені тільки подякує, якщо з нього справедливий отець. Ти мені оце вибий гарненько мій плюшевий камзол, і я піду до його світлості. Я скажу до його світлості: вашої світлості синок кидають оком на мою доньку; моя дочка негідна вашому синові за жінку, але щоб бути вашому синові за повію, вона захороша, і на тім баста. Мене звуть — Міллер!
Жінка. А, доброго ранку, пане секлетарю[1]. Це ми знов маємо втіху вас бачити.
Вурм. Це я маю втіху, кумасю. Там, де буває
9
- ↑ Жінка Міллерова малописьменна, то ж і каже, секлетарю“.
