шляхетний кавалер, там на моє міщанське почуття можна не зважати.
Жінка. Що це ви кажете, пане секлетарю? Його милість пан майор фон Вальтер роблять нам високу честь, але ми ні перед ким не заносимося.
Міллер (сердито). Панові — крісло, жінко. Прошу роздягайся, пане земляче.
Вурм (кладе капелюха й палицю, сідає). Ну, ну, а як поживає моя майбутня… або бувша? Я ж сподіваюсь… Чи не можна її бачити — мамзель Луізу?
Жінка. Дякую за уважність, пане секлетарю. Але моя дочка зовсім не чванлива.
Міллер (з пересердя, штовхаючи її ліктем). Жінко!
Жінка. Дуже шкода тільки, що вона не матиме честі бачити пана секлетаря. Вона оце в церкві, моя доня.
Вурм. Я радий, я радий з цього. Буде мені з неї благочестива, християнська дружина.
Жінка (посміхається по дурному, велично). Так… але ж, пане секлетарю.
Міллер (сіпає її). Жінко!
Жінка. Коли наша хата чимсь іншим може вам прислужитись, прошу покірно, пане секлетарю.
Вурм (дивиться фальшиво). Чимсь іншим? Дуже вдячний. Дуже вдячний. Е-гем, гем, гем.
Жінка. Але пан секлетар самі зрозуміють, що…
Міллер (розгніваний украй, штовхає жінку взад). Жінко!
Жінка. Що добре, те добре, що краще, те краще і не можна застувати своїй родимій дитині путь до щастя. (3 селянською пихою). Ви ж про мене не забудете, пане секлетарю?
Вурм (совається неспокійно в кріслі, чухає потилицю і смикає себе за жабо́[1]) та манжети). Забуду? Як так… О, ні… що ви власне хочете сказати?
Жінка. Ну. нну… Я гадаю тільки… (Кахикає)… що коли вже всемилостивий бог сам бажає, щоб моя дочка зробилася ясновельможною мадамою…
Вурм (схопився). Що ви сказали? Що?
10
- ↑ Жабо́ — мережаний комір, який носили пани тих часів.
