Луіза. О, прекрасно! Розкішно! Далі! Далі!
Вурм …Я мусіла зомліти навмисне… навмисне, щоб не зареготати вголос.
Луіза. О, небо!
Вурм …„Але маска скоро стане мені непереносною… непереносною, — коли б я тільки могла визволитись“…
Луіза (спинилась, ходить взад і вперед зі схиленою головою, ніби чогось шукаючи долі, тоді знову сіла, пише далі). „Могла визволитись“.
Вурм …„Завтра він на службі. Зважайте, коли він від мене вийде, приходьте на умовлене місце“. Написали: „умовлене“?
Луіза. Написала все.
Вурм …„На умовлене місце до вашої ніжної… Луізи“.
Луіза. Тепер нема тільки адреси.
Вурм. „До гофмаршала фон-Кальба“.
Луіза. Доле моя! Ім'я таке ж чуже для мого слуху, як ці ганебні рядки для мого серця. (Вона встала і довго дивиться на написане, нарешті подає листа секретареві; виснаженим, завмерлим голосом). Візьміть, пане! Моє чесне ім'я — Фердінанд, — всю радість мого життя я даю вам у руки. — Я жебрачка!
Вурм. О, ні! Не падайте духом, люба мадмуазель. Я щиро вам співчуваю. Можливо — хто знає — я міг би дещо зробити й вибачити. Як бог святий. Я щиро вам співчуваю.
Луіза (дивиться на нього вперто й пронизливо). Не доказуйте, шановний пане. Ви хочете побажати чогось жахливого.
Вурм (силкується поцілувати її руки). Припустімо, що цю гарненьку ручку — хіба це щось жахливе, люба мамзель?
Луіза (велично й страшно). Так, бо я б тебе у шлюбну ніч задушила і з насолодою тоді пішла б на смерть! (Хоче йти, але швидко повернулась). Ми вже скінчили, пане, і пташка може летіти?
75
