Міллер (обтираючи очі). Про те знає бог усезнавчий.
Фердінанд. Чудно, незрозуміло чудно грає з нами доля. На тонких невидних шнурах висить подекуди жахлива вага. Коли б знала людина, що вона з оцим яблуком вкушатиме смерть. Гм! — Коли 6 людина це знала! (Швидко ходить, схопив руку Міллера, сильно зворушений). Чоловіче. Я розплачуюсь з тобою за оце флейтування задорого — і ти на цім нічого не маєш — і ти втрачаєш — може втрачаєш — усе! (Пригнічений відходить від нього). І чого мені спала на думку ця злощасна гра на флейту!
Міллер (силкується сховати своє хвилювання). Щось довго немає лимонаду. Я думаю подивитись, в чім справа, коли дозволите.
Фердінанд. Це не спішно, любий Міллер! (Бурмоче про себе). Особливо для батька. Залиштесь! Що я там хотів спитати? Ага! — Луіза в вас єдина дочка? Більше в вас немає дітей?
Міллер (тепло). Більше в мене немає, бароне, — та я й не хочу інших. Дівка саме мені подобається — у ній усе моє батьківське серце — усю свою готівку любові я уже вклав у дочку.
Фердінанд (сильно зворушений). А! — Подивіться, що там з питвом, любий Міллер. (Міллер вийшов).
Фердінанд. Єдина дитина. Чи ти чуєш це, убийце? Єдина, убийце! Чуєш — єдина — і в чоловіка того більше нічого нема на світі, як його інструмент і єдина дочка — ти хочеш її відібрати! Відібрати — відібрати в старця єдину копійку! Зломити костур і кинути його під ноги кривому. Як? Невже у
103
