обставини його життя не поліпшили ся на стільки, щоб можна говорити про справдішню вигоду життя. Кінець кінців треба було попращати Кер- нера Шіллер в 1787 році рішається на важкий, але важний крок удасть ся до Ваймару, того осідка Mya, де князь був покровителем всякого справдішнь ого талану Шіллер не завів ся. Aa протекцію Гетого він дістає катедру історії в Спі на разі безплатно, опісля одначе на просьбу Шіл дера датовану князем пенсію в сумі 200 талярів. Що за дивний перехід! Від бідного, по чужих домах блукаючого журналіста до професора університету і то в Сні! Як історичну працю Шіл Abla Abfalls вже за со собою: „Geschichte des der Niederlanden. Oniсля прилучується до того історія трийцятьлітньої війни (Geschichte des dressigjährigen Krieges) та поменші історичні но татки. Одначе в коротці в 1791 р. занедужав Шіллер так тяжко, що розпущено вість про його смерть, коли- повернув до здоровля, радо повитав да скавий скавия дар дар шлеявіцького князя князя Фрідріх який на вість, що Шіллер жие за посередництвом данського поета Баггезена та міністра Шіммельмана визначив йому на три роки пенсію в сумі 1000 талярів річно. Для Шіллера було се добродій ством тим більше, що в р. 1790 він оженив ся із Шарльотою ф. Ленгефельд інза чого і треба Йому було журити ся не тільки естетичними пи таннями. Незвичайно щасливе Домашнє житту Його позволяло Йому вправді попри обовязки. подруга та батька жити цілком для штуки, але драматична продукція (Валенштайн) іде пиняво, а до того університетські заняття забирають йому найдорожший час. Тим то зрозуміємо, чому Шіллер одержавши пенсію шлезвіцького князя, вибирається в подорож (Карльсбад, Ерфурт
