А коли Монтескіє бистроумно розбирав а фільозофічного становища духа законів („Esprit de lois“ 1748) та застанавляє ся над причинами упадку римської держави („Considerations sur le causes de la grandeur des Romains et de leur decadance“, 1738), то трудно не добачити поза його словами бороненої ним поневоленої Людвиками одиницї та банкроту гнилого у своїм лонї тиранського королївства. Хоч не така глибока своїми думками, але споріднена своїм вбійчим глумом була фільозофія Вольтера, яка зі своєї сторони будила о стільки съвідомість чисто-людського в людинї, що приймала матеріялїзм як основний принців фільозофії, — відвертаючи тим чином увагу одиниці від позасьвітових тайн, — які для фільозофії опертій виключно на сьвідоцтві змислів не істнують — та наче велїла людинї жити вповнї для себе. У всїх тих духових стремлїннях слїдна жагуча туга за визволеннєм від перемоги, якої небудь віками закоріненої фалшивої традиції в суспільстві та нїмий клич до пристрастної боротьби з тою традицею. Правда — француська революція не являєть ся безпосередним випливом сих і тільки сих представлених нами ідейних стремлїнь; але вони надають вольнодумний тон XVIII вікови, і менше або більше захоплюють собою всяку висшу духовість, вицьвітаючу з лона того віку. І духовість Шіллєра, коли розважати її в злуцї з тим, що осьтут сказано про гуманні течії, розливаючі ся з революційної Франції по Европі, носить на собі нестерте їх пятно.
Скажім передовсїм, що Нїмеччина першої половини XVIII віку в области письменства стояла эдебільшого під впливом Франції. Головно нїмецька драма того часу опираєть ся завдяки сьмішному авторітетови Ґотшеда (Johann Christoph
