Перейти до вмісту

Сторінка:Шиллер Ф. Розбійники (1936).djvu/127

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
сказав я, — а ти? — Отже, хто справжній солдат, — гукнув він і опустив ліву руку, — той хай іде слідом за своїм генералом, як я! Скоро по тому і його велика душа покинула тіло.
Франц (дико наступаючи на Германа).

Хай смерть зв'яже тобі твій проклятий язик! Чи ти прийшов сюди убити мого батька?.. Батьку! Амалія! Батьку!

Герман.

Таке було останнє бажання мого товариша. Візьми цей меч, — сказав він з останніх сил, — і передай його моєму старому батькові; на мечі кров його сина; хай він радіє — це спокута. Скажи йому, що його прокляття погнало мене у бій і на смерть, що я умирав в одчаї! Його останнє слово було: Амалія!..

Амалія (ніби, прокидаючись від смертельного сну).

Його останнє слово було — Амалія!

Ст. Моор (страшно кричить, рве на собі волосся)

Моє прокляття погнало його на смерть! Умер в одчаї!

126