Цю сторінку схвалено
Шпігельберг (до Рацмана).
Так, і вже кілька років я думаю про це; треба, щоб стало інакше. Рацман, коли ти той, за кого я тебе вважав… Рацман… Здається мені, його смертна година пробила… Що? Тебе не зворушує навіть, коли ти чуєш голос визволення? Чи в тебе немає духу зрозуміти сміливий натяк?
Рацман.
А! сатано! Куди ти вплутуєш мою душу?
Шпігельберг.
Зачепило… добре! Іди за мною. Я запримітив, куди він пішов… Ходім. З двох пістолів рідко буває промах. А тоді… а потім ми будемо перші палити й душити. (Тягне його за собою).
Швайцер (скаженим рухом витягає свого ножа).
А, бестіє! Ти нагадав мені про богемські ліси. Це ж ти, боягузе, почав сіпатись, коли сказали, що ворог наступає. Тоді я поклявся своєю душею… Умри, душогубе! (Він заколов його).
264
