Геть, фальшива гадюко! Ти хочеш глумитись із скаженого, але я несу присуд тиранам… Що? ти плачеш? О, лиха оманлива доле! вона вдає, ніби плаче, ніби одна душа ще може плакати за мною? (Амалія обіймає його). О! Що це? Вона не плює в мене, не відштовхує від себе… Амалія, чи ти забула? Чи ти знаєш, кого ти цілуєш, Амалія?
Єдиний мій, нерозлучний!
Вона прощає мене, вона любить мене! Я чистий, як світанок, вона любить мене! О, дякую тобі слізно, небесне милосердя! (Він падає на коліна, плаче ревно). Повернувся мир у мою душу, мука скінчилась, немає вже пекла… Дивись, о, дивись, як діти сонця плачуть в обіймах дітей диявола… (Устаючи, до розбійників). То плачте ж і ви! Плачте, плачте! Ви ж такі тепер щасливі… О, Амалія! Амалія! Амалія! (Він приник до її уст, вони застигли у мовчанці).
