Цю сторінку схвалено
Шпігельберг.
Ні! Ні! Ні! Не може цього бути. Не вірю, брате, що ти це серйозно. Скажи, братику, може це від нужди у тебе такий настрій? Слухай, я розкажу тобі штучку з моїх хлоп'ячих років. Коло нашого дому був рівчак усіх вісім футів завширшки, і ми, хлопчаки, наввипередки старались через нього перестрибнути. Та куди там! Бах… і лежиш у канаві, і з тебе сміються і кепкують і шпурляють у тебе снігом. Коло нашого ж дому лежав на цепу собака якогось мисливця, такий кусючий, бестія, в одну мить хапав дівчат за спідниці, проходу не давав. Мені була втіха дражнити того собаку, як тільки можна, і я помирав зо сміху, коли це стерво дивилося на мене отруйним поглядом і так би хотіло стрибнути, коли б була змога… І що ж ти думаєш, колись я отак причепився до нього і так здорово влучив йому каменюкою під ребра, що він розлютився, аж цеп розірвав, і до мене! Я — тікати, не чуючи ніг під собою. Коли, лиха година, наскочив на той проклятий рівчак! Що робити? собака за мною по п'ятах, як навіжений, робить нічого… Узяв розбіг і перелетів через
64
