Цю сторінку схвалено
Франц.
О, ні! Все, крім мого життя!
Амалія.
О, коли б так! Прохання, яке тобі так легко, так приємно буде задовольнити… (Гордо). Ненавидь мене! Я почервоніла б від сорому, коли б думала про Карла, і мені раптом спало б на думку, що ти мене не ненавидиш. Ти обіцяв мені?.. Тепер іди і залиш мене! Я хочу бути сама.
Франц.
Прекрасна мрійнице! Як я дивуюся з твого кроткого любовного серця. (Торкаючись її грудей). Отут, отут панував Карл, як бог у своєму храмі, Карл стояв перед тобою наяву, Карл заповнював твої сни, весь світ спливався в ньому одному, одзеркалював тільки його, лунав до тебе одним ім'ям…
Амалія (зворушена).
Так, правда, я признаюсь. На зло вам, варварам, я признаюся перед усім світом… Я кохаю його…
92
