Цю сторінку схвалено
розпуста хоча б накрилась серпанком, щоб сховатись з очей всього світу, але от вона жахливо дивиться крізь жовті побляклі очі… От вона виглядає крізь смертельно бліде, запале обличчя і жахливо вистромлює крізь одежу схудлі свої кістки… От вона лепече в хрипкому скаліченому голосі… от вона аж кричить із кволої хисткої постаті… вона проникає аж у мозок костей і ламає мужню потугу юності… вона бризкає їдючою гнійною піною із лоба, із щок, із рота, із усього тіла, обливаючи його гнойовим потом… огидно гніздиться в ямках скотячого сорому… Тьфу! Тьфу! Мене верне від цього! Носи, очі, вуха трусяться… Ти бачила того нещасного, Амалія, що вмер у нашій лікарні, здавалось, що сором затуляє перед ним свої боязкі очі… Ти пам'ятаєш цей жах? Згадай цей образ як слід — оце буде твій Карл… Його поцілунки — чума, його губи — отруять твої.
Амалія (б'є його).
Богохульний язик!
Франц.
Тобі стає моторошно від цього Карла? Тебе
95
