національне суспільство. Тут є багато гомону про „коаліцію“, міжклясовий компроміс. У Чехословаччині він здійснений, у Німеччині — ні. Поміщики, капіталісти, середній стан (Mittelstand), робітники, селяни — вони зорґанізовані політично, економічно, професійно. Наприклад, робітництво: має орґани для ріжнобічного життя, для ведення політики — партію (й не одну), для захисту щоденних клясових інтересів — професійні спілки, для економічної самодопомоги — ріжноманітну кооперацію. Це сила, яка може мірятися з пануючими. Не може їх іще перемогти, але й не дасть на собі безборонно їздити. Селянство? Воно таксамо має партії, спілки, кооперативи. Тут іде орґанізована боротьба, або орґанізований компроміс, коаліція, перемирря.
Для міжклясового компромісу тут є об'єкти. І тут заводиться (в головному) при потребі всеєдиний фронт для осягнення певних завдань, виключаючи екстремні ґрупи.
Ну, а який же міжклясовий компроміс можливий у нас? Із одного боку, 30 міліонів, а з другого… кілька „клясових“ одиниць, попросту, порожнє місце, що хоче бути чимось. Просто смішно говорити про балакання українських „клясових“ унікумів із буржуазно-поміщицького світу про всеєдиний фронт. Хто з ким має єднатися? Сила з діркою з бублика.
Це мені нагадує анекдоту, чи дотеп про хоробрих Чорногорців, котрі перші оповістили війну Німеччині. Коли спитали якогось Чорногорця, як маленька Чорногорія могла оповістити війну багатоміліоновій Німеччині, Чорногорець одповів: „Нас разом із братами Руськими — 150 міліонів!“
Так і наші буржуазні Чорногорці загрожують своєю непереможною силою, бо їх, мовляв, разом із „братами“ селянами й робітниками аж 40 міліонів! І щоб здійснити загрозу, вони репетують про всеєдиний фронт.
Хто хоче вести реальну політику, основану на дійсних засновках суспільної механіки, той мусить собі сказати: ніякого всеєдиного фронту, а тільки єдиний національний фронт української трудової демократії, що за сеї історичної доби є представницею всієї нації.
На цю добу нашої історії — це є закон буття нашої нації. Хоробрі наші Чорногорці, коли вони реальна сила, коли вони справжня буржуазія, хай видадуть хоч один буквар для нації, для конкуренції хоч би з тим морем російської літератури, що виходить тільки-в Берліні!
Вся українська „буржуазія“ не може зорґанізувати хоч би одного видавництва, хоч би одного путнього підприємства, хоч би одного банку! Бідолашні наші „капіталісти“ за кордоном не можуть часто обійтися без допомоги, яку їм дають із гуманітарних міркувань соціялісти.
Sapienti sat!
Всі повищі міркування відносяться до проблеми політичного об'єдання, котре треба різько відмежувати від инчих форм суспільної співпраці ріжних ґрупувань.
