Сторінка:Шпитко Осип - Хруніяда. Балляда про Микиту Хруня як він жив і загинув (1913).djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 14 —


залїпили свинську морду.
Нї вставати, нї кричати,
нї сапнути, нї дихнути,
анї ротом анї носом —
все забите „жовтим сосом”.
Як не стало уже „мира”
слухаючи проводира,
кождий — хоче, чи не хоче —
плюнув йому тричі в очи.
А плювали старі й дїти —
годїж тихо знов сидїти
й супокійно так глядїти!…

 Цїлий вигін засмердїв ся —
прецї нїхто не посьмів ся
в оборону Хруня брати,
котрий рачки лїз до хати…

 Бідна жінка заглядає,
руки ломить і ридає;
„Гей Микито! чи не ти то!?
за щож тебе знов так збито?
чом хоч з „мира” не обмито?..”

 Більше Хрунь не відзивав ся
і на сьвіт не показав ся.