вояк не опановує передпілля, що треба їх збурити і будувати т. зв. максимальні визірні.
Зачалася тяганина на ново. Знов приходили контролі. Знов сварили людей, що це не так і те не так, а як все було готове, тоді прийшов новий наказ, аби і це все збурити, бо передня стіна закопів мусить бути зовсім чиста. Бойниці мають бути зовсім відкриті, аби вояк не ховався у визірнях, бо тоді тратить відвагу.
І знов бурили свою тяжку працю. Те все діялося на протязі одної осени і одної зими.
Але і то ще не все.
Перші закопи на тім відтинку заложила була німецька армія. Її командування мало голову на карку і дбало про своїх людей. В закопах пороблено дуже густі траверзи так, що між двома траверзами могло станути найвисше чотири люда. Це було дуже добре, бо залога мала захорону перед ворожим флянковим гарматнім вогнем.
Нараз серед зими, в найбільші морози, прийшов з команди дивізії наказ, що в закопах надто густі траверзи, через що старшини в часі бою не можуть своїх людей добре держати в руках, бо їх заслонюють траверзи. Тому наказано, залишити на чету найвисше дві траверзи, а всі прочі надчислові негайно усунути.
— Будемо їх валити, аби за тиждень на тім самім місці знов нові будувати — говорив Стратійчук.
— Зробимо так — сказав до своїх старшин Борович. — Там в другій четі є одна велика траверза. Вона дійсно непотрібна, нікого перед нічим не заслонює і стоїть в такім місці, що тільки здержує рух. Тепер зима, взяв кріпкий мороз. Ми будемо усувати тільки ту одну траверзу. Але робота має вистарчити аж до весни.
Вояки дуже добре зрозуміли, що не треба спішитися з роботою. То якраз так само, як робота женця на день і робота за сніп. Помаленьки, аби не змучитися, аби день скоро проминув. І цюкали вояки коло траверзи, а здебільшого сиділи і курили свої файки. Як заавізовано, що надходив котрийнебудь з вис-
