гонь концентрувався на дротяних засіках. Там прали ворожі ґранати одна коло одної без устанку. Їх вибухи виривали землю разом з деревляними колами й куснями кільчастого дроту й розкидали їх на всі боки. Здавалося, що між гуком стрілів, їх відгомоном і дальшими стрілами, нема ні найменшої перерви. Земля й небеса гуділи й стугоніли.
В міру цього, як ґранати нищили щораз дальші дротяні засіки, стіна куряви, колів і пірваних дротів підсувалася щораз близше до австрійських закопів. Вже вибухи так наблизилися, що викидувані кусники кільчастого дроту з свистом падали до стрілецьких ровів і страшно ранили людей, вириваючи їх скіру з кусниками мяса.
А люди поприлягали до стін закопів, прикучнули й апатично чекали смерти. Вже два дні тревала та пекольна мука. Вони вже стільки разів за тих два дні були в страшнім барабаннім вогні, вже стільки бачили мук і смертей товаришів, стільки натерпілися морально й фізично через цих два дні, що скора смерть видавалася їм миліша, як таке страшне вичікування її. Вониж знали, що смерть іде до них і мусить прийти.
Вони мусять згинути всі до одного.
Закопи, копані в глинкуватій землі засипалися в барабаннім вогні до половини. Вони вже не давали майже ніякого захисту. Вояки, прикучнувши, притулювалися до передньої стіни розсипаного закопу і в судорожно затиснених руках держали свої кріси. Деякі молилися, инші дивилися перед себе широко розплющеними очима, в яких малювався безмежний жах. Инші позамикали очі й здавалося, що вони вже не жиють.
Від двох днів не довожено ні харчів ні води. Недостача харчів не дошкулювала зовсім. Але води, води! Коби хоч каплиночку можна було напитися. Страшна спрага мучила всіх. А добре, благородне сонінько Боже ще так немилосердно палило, якби завзялося, щоби стократно збільшити муки тих нещасних. Горяч від не-
