Сторінка:Шухевич С. Гіркий то сміх (1930).djvu/150

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Тими полевими лопатками кидати сніг, то якраз так, як діравим ведром воду носити — говорили бувало вояки.

Вони тяжко працювали, а сніг наново засипував закопи.

В спокійних хвилях, коли через цілий день і цілу ніч не падав ні один стріл, коли від ворожої сторони не могла надлетіти ні найменша комашка, тоді часами почали появлятися в закопах висші команданти. Скоренько бігли вони по закопах.

— Тільки швидше, бо за пів години мушу бути в команді — підганяв високий гість.

Голов поза закопи не виставляли і не призволювали, аби це робили вояки.

— Як наші команданти є в закопах, тоді не вільно і пальця виставити поза рів, а як тільки вернуть да своєї команди, зараз пишуть накази, що вояки декуються, що немають відваги і таке інше — говорив фрайтер Стратійчук.

— Овва, хтось собі этого щось робить, що вони там пишуть. Тепер того навіть ніхто не слухає. То не так як за мирних часів — говорив Лагодяк. Йому також вже навтямилася та трусливість вищих командантів.

Якраз появився в закопах дванадцятої сотні поручника Банаха-Прислопського ґенерал Надь. Прислопський ішов перед ним, водив по закопах і вияснював. Від часу до часу він ставав на ступені закопа, виставляв голову в передпілля і хотів дещо сказати і показати.

— Ах, це тепер злишне — говорив Надь. — Я прийшов, аби тільки оглянути закопи в їх нутрі. Не показуйтеся, пане поручнику. Не вільно без потреби провокувати ворога — говорив ґенерал Надь.

— Але, пане ґенерале! Ворог тут ніколи не бє. Зрештою його позиції в тім місці дуже далеко і нас ніхто навіть не може доглянути — сказав Прислопський.

— Дуже не люблю жадних дискусій. Я сказав. Наказ є наказом — терпко відповів ґенерал.