Сторінка:Шухевич С. Гіркий то сміх (1930).djvu/151

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Нараз десь вгорі засвистіло гарматне стрільно і ґенерал скулився, аж майже присів на землі.

— Пане ґенерале! Це стріляє власна артилєрія — зауважив Прислопський.

— Пощо вони стріляють і непотрібно провокують. Ходім скорше, бо вже пізно. Я мушу бути зараз в команді дивізії — принаглював пополотнілий ґенерал.

Якраз виходив він ізза траверзи, та раптовно відступився, показав поручникові Банахові-Прислопському палицею на вершок траверзи і закричав:

— Пане поручнику! Був виразний наказ від дивізії, аби всі гарматні набої, що не вибухнули, негайно розсаджувати. Вони дуже небезпечні. А у вас на самім вершку траверзи лежить собі преспокійно ворожа ґраната. І то певно вже Бог-зна від коли; а ви не казали дотепер її розсадити. Цілком природно мусять бути у нас непотрібні втрати. Це просто каригідне.

Палиця ґенерала тряслася або від страху або від злости. Бо дуже злісний був.

— Пане ґенерале, голошу слухняно, що це не ґраната, а порожна фляшка від мінеральної води — зголосив поручник Банах-Прислопський.

Фляшка лежала денцем до ґенерала. Її навіть не присипав сніг. Можна було зараз пізнати, що це проста фляшка, а не ґраната.

— Ах, так це справді фляшка. А я думав, що це ґраната. Дуже не дописує мені мій зір. Треба буде змінити мої скла — відповів ґенерал і швидко побіг до четвертої сотні, що була зараз сусідна.

Вояцтво взагалі не любило в закопах висших командантів. Вони робили тільки богато галасу, кричали ганьбили без жадної причини і спричинювали замішання. Тому вояцтво тільки чекало, аби такий командант забрався як найскорше, а коли треба було, то часами навіть „викурювали“ його із закопів.

Вояки четвертої сотні вже були добре приготовилися на заповіджений прихід ґенерала Надя, котрого всі спеціяльно „любили“. Проміж вояками все було докладно умовлене. Кожний знав, як має витати високого гостя, аби він як найскорше вибрався.