По хвилині в ліску, де була запасна позиція, стояло двісті люда в однім довжезнім ряді. Борович вийшов. Хорунжий Колодницький здав звіт. Борович обійшов фронт, потім станув по середині напроти сотні і наказав:
— Всі мають зняти рукавиці.
Вояки здивувалися, бо ще такого дивного наказу не було. Але ріжні дивацтва траплялися на тій війні, а ще в тім війську. Вони познимали рукавиці.
Тоді Борович схилився, зробив зі снігу доволі велику кулю і сказав:
— Панове „ляндштурмісці“! Слухайте, що вам буду казати. Ось бачите цю кулю сі снігу. Я її дам на правому крилі цуґсфірерові Лагодякові. Він її подержить в руці одну хвилину і передасть свому сусідові, той знову потримає хвилину в руках і знову подасть свому сусідові і так дальше кожний буде робити аж куля дійде до лівого крила! Маєте пане цуґсфірер.
Вояки виконали цей дивний наказ. Куля зі снігу помаленьки переходила з рук до рук і посувалася з правого до лівого крила. Вона помало топилася в теплих вояцьких долонях і чим дальше посувалася, тим була менша. Коли вкінці опинилася в руках послідного вояка, була вже дуже малесенька. Тоді взяв Борович кулю зі снігу до своїх рук, станув перед сотнею, показав її своїм воякам і сказав до них таке мудре слово:
— Панове „ляндштурмісці“! Ви жалуєтеся, що дістаєте за малу пайку цукру і кидаєте підозріння, що зі сотні хтось вас кривдить. Так воно не є. Ваші власні відпоручники провірюють щодня харчі. Бачуть все те, що видають для вас. Просто неможливе, аби щось пропало в сотні. Ви бачили, яка велика була ця куля зі снігу і як вона топилася і маліла, коли переходила з рук до рук. В кожній руці трохи стопилося і коли вона прийшла до послідного вояка, то стала оттака малесенька. Так само є і з вашим цукром. Пан цуґсфірер Лагодяк то є так, начеб найвисша команда армії, а той вояк на лівім крилі, це наша сотня. Між сотнею і найвисшою командою є ще безліч ріжних ко-
