манд і установ, через які мусить переходити ваша порція цукру. З найвисшої команди іде до команди армейської ґрупи, потім до команди армії, потім до команди корпуса і так дальше аж до сотні. Всюди та пайка цукру трохи топиться, а коли дійде до ваших рук, то стопиться до такої дробини, як ви її дістаєте. Чи ви тепер вже все зрозуміли? — спитав Борович.
— Зрозуміли! — відповіли вояки.
— Як зрозуміли, то не обвинувачуйте нікого в сотні, що краде ваш цукор. Ніхто не краде. Цукор топиться по дорозі.
Вояки розходилися.
— От втяв штуку наш Борович — говорив Іван Гардабура.
— Значить, що всюди крадуть, але він того не міг так виразно сказати — додав фрайтер Стратійчук.
— Від тепер не можна вже говорити, що крадуть, тільки, що по дорозі топиться — додав хтось інший.
— Отжеж то все так топиться. І хліб, і цукор, і мясо, і цвібак, тільки муніція не хоче топитися — сказав ще інший.
— Цікаво булоби знати, чи і ґенеральські пайки так топляться? — спитав фрайтер Стратійчук.
— Пан фрайтер занадто цікаві. То не добре, бо швидко постарієтеся. А ви ще парубок — жартував чура Орищук.
Весело розходилося вояцтво по землянках. Кидалися кулями зі снігу, штовхали один одного і валили в сніжні заспи.
Хоч богатьом вже і пятий хрестик був за плечима, одначе бавилися як маленькі діти.
