Перейти до вмісту

Сторінка:Шухевич С. Гіркий то сміх (1930).djvu/171

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

сяби щось таке в такий час посилати. Той лист не був вартий ліпшої відповіди — говорив капраль.

— Но, но, ви вже занадто розговорилися — сказав Борович. — Можете відійти.

Капраль відійшов, а старшини ще остали.

— Я ще мушу запитати Камінського, як команді припала до вподоби та відповідь — сказав Др. Фішер.

В якої пів години взяв телєфонічну слухавку і закликав:

— Слухай Камінський. Подобалася тобі відповідь з тої сторони?

— На такі питання не відповідаю — сказав Камінський і перервав розмову.

— Чого він так лютиться. Таж ми всі знаємо, що це не від нього вийшло, ані не від команди полку, тільки певно з команди дивізії — говорив на прощання сотник Др. Фішер.

Всі розійшлися.

 

 

На фронті знов запанував беззглядний спокій. Висше командування рішило вибрати з тих тихих сторін частину військ і вислати їх на італійський фронт, над Сочу.

Там над береги Сочи, на цей страшний фронт, на фронт, про який вояцтво створило страшні лєґенди, на той фронт поїхала стара „ляндштурма“.