Урвалася Н-та італійська офензива на фронті над Сочею (Ізонцо). Устали могутні змагання. Затих страшений рев лявінового гарматного вогню, безпереривних вибухів ріжної величини і рода ґранатів, шрапнелів, мін, бомб і хто його знає ще чого. Замовк зловіщий шум великих італійських літаків „Капроні“, що мов стада бузьків дотепер щодня клекотіли своїми скорострілами над головами перетомлених і перебитих австрійських вояків.
Зовсім несподівано урвалася та офензива. Ще вчерашнього дня лягали покотом італійські хлопці, аби здобути велику гору Гермаду, що була ключем до Трієсту. Ще вчера не мало австрійське командування найменшої надії, аби вдержати цю гору і видало було наказ аби підготовити відворот аж — здається — по Дівачча, — відворот що мав оставити Італійцям вільну дорогу аж до Трієсту.
Та італійське командування поспішилося, цим разом трохи аж надто воно не визнавалося у відносинах, що запанували були по цей бік фронта. Воно втратило надію заняти Гермаду і раптовно застановило офензиву.
Урвалася офензива. Відітхнули бідні вояки по душних кавернах[1]. Розрадувалися лиця старшин при-
- ↑ „Каверни“ — це були на італійськім фронті великі підземні домівки, в яких під грубою верствою каміння і глини мешкала залога. До них хоронилася вона в часі ворожого барабанного вогню. Каверни мали часами по два-три входи, аби залога швидше могла вибігти на позицію
