був в кадрі в Стирії, купив ту хустку в Юдендорфі на гостинець для Ганни. Тоді австрійська армія пішла була вперід і він сподівався, що і його село звільнять і він його побачить і принесе своїй Ганні гостинця. Та тоді австрійські війська станули не дійшовши до села. Хустка лишилася Грицеві в наплечнику. Від часу до часу витягав її бідний Гриць з наплечника, розкладав і сушив на сонці, аби не зігнила у вогких землянках та кавернах. Тоді сумними очима дивився на неї і думав, думав. Про що він тоді не думав і чого тоді не передумав.
А з хустки випав гарний ножик на два вістря. Це гостинець для Іванка. Він купив його разом з хусткою в 1915-ім році в Юдендорфі. Отворив вістря ножика і до сонця приглядався, чи де не заржавіли. Але ні! Добра сталь зеркалом вилискувалася в соняшних проміннях. Ножик навіть не міг заржавіти, бо Гриць смарував його тим самим смаровилом, яким всі вояки натирали кріси, аби не ржавіли. Ножик був новенький як просто зі склепу.
— Тож то врадується Іванко, врадує — думав бідний Гриць і горяча сльоза радости і любови сплила по його брунатнім, запеченім лиці.
Він загорнув хустку і ножик в папір як які святощі. Осторожно брав це все в руки, начеб боявся, аби його невправні тверді вояцькі пальці не зломили, або не роздерли чого.
Та зараз таки зійшов на нього сумнів. А як він приїде домів і не застане всього в гаразді? А може Ганну і дітей поубивано? А може, може пішли всі в далекий незнаний світ на людську поневірку як „валковані“[1]. Він бачив стільки тих „валкованих“ і бачив їх сумну і незавидну долю.
По скінченій Н-тій італійській офензиві командування армії знов „отворило“ відпустки, які були „зам-
- ↑ „Валковані“ перекручене: евакуовані.
