— А решта дрібними — перервав йому чура Орищук і всі засміялися.
— Решта поєдинци, пане поручнику — скінчив Лагодяк.
— Ов! А ми навіть не знали, що пан цуґсфірер Лагодяк такі дітні. Але чого пан цуґсфірер так спішилися з мельдунком. Таж ви могли мені половину позичити. Тоді я також пішовби до гінтерлянду — говорив фрайтер Стратійчук.
— Тобі і так це нічого не помоглоби, бо ти старий парубок — відтявся Лагодяк.
— Пане поручнику! Мельдую покірно, що я маю шестеро дітей — зголосив Гриць Чинило.
— Чекай, Грицю. А тобі, що сталося? Таж то неправда. Ти маєш тільки пятеро дітей. Та шеста то така твоя, як і моя. Ти нам ще передучера казав, що ти не хочеш його знати як свою дитину. То козацьке — сміявся хтось з гурту.
— Чому не моє? Моє власне! Моя жінка вродила і на мене в метриках стоїть, то моє — переконував Гриць, якому аж очі світилися з радощів, що вирветься з каверни. Але рівночасно найшли на нього сумніви, чи командант сотні признає його батьком шестеро дітей. Він-же сам непотрібно передвчера признався, що шеста дитина не його і не хотів признати її за свою.
— В метриках записане на мене, то моє. А тобі нич до того — сказав він твердо.
— Чи ще хто зголошується? — спитав Борович.
— Пане поручнику, голошу слухняно, що я маю щось з пів копи, але жадне на мене в метриці не записане — зажартував чура Орищук.
— Ти щось як воробець — сказав хтось з гурту, а цуґсфірер Лагодяк додав поважно:
— Фе, Степане! Мавби ти трохи чести і не говорив таких дурниць при пану поручникові.
— Більше нема? — спитав Борович — То ви два збирайтеся і зараз нині відїдете до Львова. Документи на їзду дістанете в полковій канцелярії. Я від себе сердечно вас прощаю і бажаю вам всего найліпшого. Може ще коли в життю подибаємося.
