Не минуло й два дні, як вернув Гриць Чинило з відпустки. До каверни несподівано зайшов сотенний командант поручник Борович. Цуґсфірер Лагодяк крикнув „гаптах“! Все повставало і стояло на позір так, як ляндштурмак уміє на позір стояти.
— Слухайте Лагодяк! Ви не робіть мені кепських жартів. Я тут в каверні ані в закопах не потребую ніяких ваших „гаптахів“. Люди перетомлені, а ви будете їх мучити. Будете з ними робити вправи як скінчите війну — сказав Борович.
— Слухаю, пане поручнику, — сказав цуґсфірер Лагодяк і завстидався. Борович вже нераз казав йому таки при всіх, що він за великий лизун.
Борович почав дальше:
— Послухайте люди, що вам буду казати. Вийшов новий приказ від самого цісаря…
— Ого вже знов буде якась біда, якась нова воєнна позичка. Будуть дерти з людей, — шепнув фрайтер Стратійчук свому сусідові. Борович почув це, але удав, що не чує і говорив дальше.
— Вийшов такий приказ від самого цісаря, що хто з вояків у боєвій лінії має понад пятеро власних дітий, того треба негайно забрати з боєвої лінії, з фронту і відіслати до запілля. Аби ви це ще ліпше зрозуміли, то вам ще виясню. Хто з вас має шестеро, семеро або більше дітей, той зараз, таки сьогодні іде з фронту геть. Він вже ніколи не буде служити на фронті, тільки десь там далеко в запіллю, де кулі не свищуть. Тепер питаю вас, чи ви зрозуміли, що я сказав?
— Зрозуміли — відповіла гуртом каверна.
— А коли ви зрозуміли, то тепер питаю вас дальше, хто з вас є тут такий, що має більше як пятеро дітей?
— Пане поручнику. Голошу слухняно, що я маю аж дванадцятеро. Одні трояки, три рази близнята, а решта…
