точних господарів. Треба і за ними похо́дити. Шкода людей — говорив старий.
— За щож їх беруть — питав молодий.
— Їм закидують москвофільство. Але який з Осипця москвофіл? Так само можна кожного з нас арештувати. Або такий Сова? Таж то господар на всю околицю. Чесний, поважний.
— Тату, я вам раджу, аби ви не пхали пальців між двері. Як зачнете ходити і вставлюватися за арештованими, тоді готові ще вас арештувати — говорив молодий.
— Нехай арештують. Я обіцяв і мушу слова додержати. Піду до староства. Гадаю, що там удасться дещо зробити. Наш староста дуже гарна людина.
— Коби це від староства залежало. То хтось видає накази арештовання і не знати навіть хто — сказав молодий.
— Коли староста нічого не поможе, тоді піду дальше, хочаб до самого команданта корпуса — сказав старий.
— Там вас навіть не пустять — кинув молодий.
— А як там ситуація на фронті? — спитав старий.
— Та кажуть, що недобре!
— Я також таке чув. Гостинцем їдуть на захід утікачі і евакуовані. Десь аж зпід Тернополя. Повний гостинець людей. До Львова ще не доїхали, але в нашім селі вже їх повно. Така біднота, така нужда, що аж страшно дивитися. Дехто утікав так, як стояв. Зрештою, навіть коли хто що зі собою забрав, то кілько того може бути. Їдуть вже від кількох днів. Діти хорують і мруть від голоду і холоду, бо по ночах таки зимно, а ті бідаки навіть нічого не забрали, аби тепліше прикрити грішне тіло. Але кажуть, що вже затримали російські війська, десь там за Тернополем. Кажуть, що то був такий плян нашої команди, аби звабити їх до краю і тут дати доброго лупня — потішав себе старенький.
— Дав би Бог — сказав молодший, але нічого не говорив про це, що потяги на схід вже недалеко доходять. Не хотів лякати старенького батька.
