вільно дзвонити, подибав по дорозі управителя школи Мулькевича і став з ним на нараду, як зайти до команди бриґади і як і кого там питати. На це надійшов якийсь жандарм, що утікав з прифронтової полоси до Львова. До нього звернувся Мулькевич з запитом, чи вільно дзвонити.
— Allerdings! — відповів жандарм і скоро відійшов своєю дорогою.
Мулькевич вияснив Павлушкові, що вільно дзвонити. Цей зараз пішов до дзвіниці і задзвонив.
— Ви всі зрадники! Це все, що ви говорите, це все неправда. Даю вам пів години часу. Маєте післати когось, аби за той час привів того жандарма; як він прийде і потвердить вашу оборону, тоді вас випустять. Колиж це до пів години не станеться, тоді повішаю вас всіх трьох на цих вербах, серед села, для відстрашення людности, аби не давала ворогові знаків. Ви всі зрадники. Вам шкода кульки. Вас повішаємо — сказав майор.
— Алеж пане майоре. Як можна так зараз підозрівати о зносини з російським військом? — говорив Борович. — Російська армія бється десь там за Збручем, а тут двайцять пять кільометрів від Львова; деж вони можуть чути наші дзвони?
— Був виразний наказ, що в прифронтовій смузі не вільно дзвонити — сухо відповів майор.
— Такого наказу нам ніхто не подавав до відома — відповів о. Борович. — Зрештою ми не є в прифронтовій смузі. Ще вчера я читав звідомлення нашого ґенерального штабу, що наша армія хоробро здержує ворога на границях держави.
Майор нетерпеливо махнув рукою і сказав:
— Ви мені крутите голову звідомленнями ґенерального штабу. Хто в ті звідомлення нині ще вірить. Якраз зачалася нині велика битва під Красним. Чиж ви не чуєте, як близько ревуть гармати? Ціле ваше говорення, це тільки звичайні викрути. Тепер вже восьма година. Як до години пів до девятої не прийде цей жандарм, що ви про нього говорили і не потвердь вашої оборони, вас всіх трьох повішають.
