З кінцем весни 1925-го року прийшов поручник Борович з карпатського фронту [1] до кадри свого куріня загального ополчення, що під ту пору стояв в Стирії. Зараз таки другого дня командант кадри, майор Цофаль, віддав йому команду над похідною сотнею, що мала незадовго відійти в поле.
Тут мав Борович трохи щастя. На два дні перед його приїздом вийшла була в поле попередня похідна сотня під командою поручника Лямпіцького, молоденького, пристійного вдівця, що мав у Львові дуже добру посаду в одній з публичних установ. Чомусь в Мірццушляґу задержали ту сотню на кілька днів.
Командант кадри, майор Цофаль, мав при собі молоденьку, дуже гарну сестріницю з Черновець. Лямпіцький був добрим кандидатом на жениха і тому майор Цофаль разом зі своєю жінкою, сестрою і шурином старалися зблизити його до своєї кревнячки. Вже навіть були устійнилися між молодими деякі сусідсько-приязні відносини, коли нараз поручник Лямпіцький мусів відійти зі своєю сотнею на фронт. Нічого не помогло це, що майор Цофаль кілька разів їздив до Воєнної Команди і просив, аби поручника Лямпіцького замінили яким иншим старшиною. Він мусів відійти.
Тепер, коли Борович прийшов до кадри, засвитала у майора Цофаля і його родини нова надія.
- ↑ Бої в Карпатах описує автор в осібній книжці: „Вісім місяців серед УСС-ів“, що вийде накладом „Червоної Калини“.
