Цим разом щастя опустило Боровича. На його пакість цього дня віяв полудневий, горячий вітер, до входу на площу вправ. На це не звертав ніхто уваги і ніхто навіть не подумав про те, що при такім напрямку вітру, можна буде не почути сиґналів. Це якраз сталося.
Якось припадково четар Ґольдфрухт звернув голову до прочих трьох сотень і аж сполотнів.
— Пане поручнику, пан ґенерал вже тут; він вже переглянув перших дві сотні і якраз тепер кінчить перегляд третьої. За хвилину він буде у нас — сказав переляканий Ґольдфрухт.
Всі старшини зірвалися з землі мов опарені. Дійсно, ґенерал Кевеш вже кінчив перегляд третьої сотні, вже прощався з її командантом і звернув свої кроки до сотні Боровича.
— Біжіть швидко до своїх чет і побудіть людей, бо буде великий скандал — сказав Борович до старшин, а сам прискореним кроком пішов напроти ґенерала, що саме вже йшов до нього.
Старшини кинулися будити роєвих, а роєвих вояків.
Борович приступив до ґенерала Кевеша і зложив приписаний звіт. Цей послідний запитав, з яких людей зложена сотня і пішов оглянути вояків. Попереду ішов ґенерал і сотник Герман, а за ними на яких пять кроків поступали полковник ґенерального штабу Зайдлєр, що був тоді начальником штабу корпуса[1] і пор. Борович, а ще дальше ішли адютанти і ординансові старшини.
Ґенерал приглядався до вояків, ставав, щоби запитати, куди кожний з них ціляє, яка віддаль до цілі, провірював мірник. Вояки виучені відповідали зовсім добре. Вкінці сказав ґенерал:
— От тільки такі вправи треба під цю пору робити з вояками. Це єдино доцільне. Пощо мені тих
- ↑ Пізніше був начальником військової канцелярії цісаря Карла І.
