формальних парадних зворотів, маршів і таке инше. Вони на війні злишні.
Вже наближувалися до лівого крила сотні. Борович був вже вдоволений, що перегляд вдався щасливо, коли нараз…
В четвертій четі один рій лежав в рові, що був трохи позаду цілої сотні. Ґенерал мав цілу сотню по правій стороні, а цей один рій лежав в стрілецькім рові по його лівій руці. Він щасливо минув і цей рій і навіть не зауважив його. Та коли полковник Зайдлєр разом з Боровичем переходили коло цього роя, з рова дійшло до їх ушей здорове хропіння людини, що заснула твердим, здоровим сном.
Борович сполотнів. Полковник Зайдлєр поглянув на роя і сказав:
— Слухай! Дивися, ті люди сплять.
Борович став ні в цих ні в тих. Четар забув побудити вояків і вони всі спали сном блаженних. Навіть підстаршини. Бідний поручник просто забув язика в губі і не знав, що має сказати.
— То дуже добре! Це мусять бути дуже відважні люди. Коли вони не бояться навіть свого команданта і сплять підчас перегляду, то вони певно не будуть боятися і російського війська. Бо командант то найбільший ворог вояка — засміявся Зайдлєр.
Перегляд скінчився. Ґенерал дуже хвалив сотню Боровича і запитав, чи він не має якого спеціяльного побажання.
— Пане ґенерале! Є такий звичай в нашій армії, що українців розділюють по ріжних частинах, аби не творили одноцільної, нероздільної формації. У мене є майже виключно українці. Прошу їх лишити в одній сотні так, як вони є. Люди зі собою зжилися, а коли їх розділити між ріжні народности, вони зараз впадуть на дусі.
— Чи берете на себе повну відвічальність за всіх ваших людей? — спитав Кевеш.
— Так, пане ґенерале! Найповнішу! — відповів Борович.
