— Говориш, начеб спав. Хтось би тобі повірив. Ви не співаєте, бо гадаєте, що як надїде який командант і почує, що сотня співає, то зараз собі подумає: „От хлопці, от жваві, от здорові, давайте їх зараз до штурму на Івангород“. Не дуріть себе і не дуріть других. Військові лікарі не дадуть себе одурманити, а тим менше ґенерали — говорив дальше цуґсфірер Чарнецький.
— Так вам здається, пане цуґсфірер. А воно так є, як я кажу. Давайте нас до нашого краю, то ми покажемо, що потрафимо. Там заспіваємо — відповів Бугай.
— Правду каже Бугай. Чому ми не маємо гинути за свій рідний край — крикнув фрайтер Стратійчук, а за ним обізвалася ціла сотня.
Сотня пішла дальше.
Борович вже ніколи не вимагав від них, аби співали.
Не можуть уста весело співати, коли душа болить.
