Аж в Козєніцах дігнав півкурінь полк загального ополчення, до якого його вислано. Сотню Боровича приділено як четверту до першого куріня, що мав до тепер тільки три сотні. Три перші сотні — це була мішанина німців і чехів, але і між вояками і між старшинами дуже переважували чехи. Командантами сотень були виключно чехи. Командантом куріня був також чех, підполковник кавалєрії Бірек. Він був завзятий москвофіл. На перехід не терпів українців. Колиж Борович представив йому сотню, Бірек сказав до нього:
— Гарний матеріял ти мені привів. Тими людьми тільки горобців в пшениці полохати. Побачимо як то вони спишуться при наступі на Івангород.
Полк стояв над самою Вислою, на лівім крилі ґрупи, що обложила була твердиню. Командування не мало ще певности, чи ворог не зачне протинаступу. Тому полк скріплював свої становища. В тім місці, здовж Висли тягнувся високий і широкий вал, що хоронив околицю перед виливами ріки. Частини вкопувалися аж до половини в цей вал, робили в нім становиська, визірні, захисти, траверзи. Якби так була прийшла трохи більша вода, могла змести з лиця землі ослаблений вал і заляти околицю.
За рікою видно було проміж деревами дахи казаматів, що визирали зпоза земних укріплень. Понад ними царювала велика баня ґарнізонової церкви. Вона була знаменитою ціллю для облягаючої артилєрії тому її обставлено зеленими гіллями, аби закрити перед очима облягаючих.
