Сам Івангород лежав по правому боці Висли. По лівім боці було кілька фортів, які тепер треба було здобувати. Командування чекало з наступом на форти аж прийдуть австрійські тридцять і пів центіметрові моздіри. Було це страшне оружжя, що посувалося на самоходах. На вид виглядало дуже симпатично, але скільки людського життя воно знищило.
Вкінці прийшли моздірі. Перший курінь загального ополчення винято із позицій і поставлено близько фортів, що були висунені найдальше на північ. Курінь мали вставити до наступаючої лінії щойно в послідній хвилині. Сотня Боровича станула над самою Вислою.
Одної ночі німецьке командування перекинуло німецькі війська на північ поза облягаючі частини. На другий день ніхто з німецьких вояків не показувався і щойно ніччу швидко перекинено через Вислу німецькі частини на правий беріг ріки в такім місці, де російське командування не могло надіятися наступу і дуже слабко обсадило було правий беріг. Заки заалярмовано ґарнізон в Івангороді, заки надїхали запасові формації на рятунок, вже було за пізно. Німці вже були твердою стопою по правім боці Висли.
Того самого ранку моздірі відкрили вогонь на форти на лівім березі. Їх стрільна ширили страшне спустошення. Лопали грубі бетонові захорони, в міл розсипувалися оборонні мури і насипи. Форти здавалися один по однім. Навіть не треба було нічого штурмувати. Решту фортів висадила в воздух сама уступаюча російська залога.
Так легенько падав Івангород, так швидко діставався в руки облягаючих.
Якось в полудне стояв Борович коло своєї сотні. Було строге поготівля. Ще не було певне, чи Івангород не схоче боронитися на правім березі Висли. Була прекрасна погода. На небосклоні не було навіть найменшої хмариночки.
Нараз з кріпости, по правім боці Висли, там десь за церквою почав підніматися в гору густий туман темно-фіолєтового диму. Хмари диму постійно росли і звільна підносилися вгору.
