Але на тому ще не кінець.
День два після того, в якімсь полишенім селі „вуйко“ знайшов самітну, маленьку, чорну сучку з простріленою ногою. Вояк любить милосердитися над всякою твариною, тільки над ним ніхто не милосердиться. Стонавський підніс злегенька сучку, ополокав рану, перевязав ногу і посадив сучку на коні, на червоній подушці. Від тепер в день підчас походу подушка була на коні і на ній спала чорна сучка, а на ніч подушка мандрувала під голову Боровича.
Раз говорив командант полку до Боровича:
— Слухай, Борович, твою сотню вже здалека пізнати в кольоні цілого полку.
— Певно по тім, що мої вояки держаться найгарніше — зажартував Борович.
— Куди там. Як тільки здалека глянути на кольону, то зараз бє у вічі білий кінь, на ньому велитенська червона подушка, а на подушці мала чорна собачка. Кожний зараз каже: Ось там четверта сотня — сміявся полковник.
Бірек прислухувався і ображався в своїм кавалєрійськім достоїнстві, що на верхівці їде подушка і собака.
— Верховий кінь є на те, аби возив команданта частини, а не пса. Як поручник не хоче їздити, я відберу в нього коня і дам поручникові Кшікові — говорив Бірек.
— Поручник Кшік має свого коня і возить на ньому два похідні куферки, а сам також ходить піхотою — сказав Борович.
— Кінь приділений до четвертої сотні і має там остати. Мені байдуже, чи командант на ньому їздить, чи ні. Аби тільки в час і добре сповнював свої обовязки — рішив полковник, що дуже не любив Бірека.
Цей закусив зуби і замовк. Кшік, командант третьої сотні, був чехом і найбільшим любимцем Бірека.
Червона подушка і чорна сучка їхали дальше на білому коні. Опісля сучка виздоровіла і вже не їхала, але бігла біля коня. Мабуть була дуже вдячна Стонавському за те, що вирятував її від неминучої смерті
