Та не докінчив Орищук своїх слів, як на дворі щось страшно завищало.
— Тарррах — гримнула ґраната десь таки недалеко від землянки, аж стіни задрожали і шибки у вікнах задзвеніли.
— То важкі — сказав Дон.
— Здається почув у нас музику і стріляє — додав Борович.
— Шукає нас — сказав „вуйко“ Стонавський і поблід як скатерть. — Мушу бігти до коня, аби йому що злого не сталося.
— Не йдіть. На дворі більш небезпечно як тут. Тут мусить трафити ґраната в саму землянку, аби кого убити, а там на дворі може вас поцілити відломок з ґранати — поучував Зіденштуль заляканого і непривиклого до боєвого гамору Стонавського — Треба трохи перечекати. То довго не потреває. Тяжко, аби міг поцілити якраз в цю маленьку землянку.
— Трах-тарррах — гримнуло ще близше коло землянки. Всі поглянули якось непевно по собі. Це вже таки направду було небезпечно.
— Піііі, піпі, піііі, — піііі, піпі, піііі — обізвався телєфонічний апарат.
— А що там у вас? Звідки бє? — питав полковий адютант.
— Здається з точки число шесте — відповів Борович.
— Ви знов щось там робили. Певно хтось засвітив занадто ясно в землянці, або люди наробили крику. На нікого ніколи не стріляють, тільки завсіди на ваш відтинок — репетував в телєфоні адютант.
— Таррррах — гупнуло коло самої землянки. По долівці посипалися кусники збитої шибки від вікна. Струя повітря згасила нафтову лямпу. Чути було, як в двері землянки ударили відломки ґранати.
— А рахуйте добре, кілько стрілів впало — говорив в телєфоні адютант.
Ґранати били дальше довкруги землянки. Вона зовсім не давала жадного захисту, якби яка ворожа ґраната хотіла її поцілити. Дах був слабкий, присипа-
