Ця сторінка вичитана
Лейстер
(зупиняється, вражений якоюсь думкою)
Вірно!
(Підходить до дверей, розчиняє їх і гукає.)
Гей, хто там! Варто!(До офіцера, який з'являється на чолі озброєного загону.)
Зрадника держави
Жахливу змову викрито — я сам
(Виходить.)
Мортімер
(спочатку занімів од здивування, але невдовзі схаменувся і з глибокою погордою дивиться Лейстерові вслід)
Презренний!.. Правда, заслужив я це!Пощо було такому довірятись?
Я падаю, і це йому — як міст,
Що ним негідний хоче врятуватись.
Рятуйся ж! Я таких товаришів
Не потребую в смертную годину.
Мені вмирати мовчки час приспів,
(До офіцера варти, який підходить ближче, щоб схопити його.)
