Ця сторінка вичитана
Єлізавета
(прочитавши листа, втирає сльози)
Що́ є людина? Що́ земнеє щастя!Далеко як зайшла ця королева,
Хоч почала з таких надій погордих,
Хоч найстаріший з тронів християнських
Недавно посідала, і в думках
Уже трьома коронами вінчалась!
Не та вже в неї мова, як тоді,
Коли привласнювала герб англійський
І слухала підлесні величання:
„Двох островів британських королева“!
…Мілорди, вибачте, стискає серце
Мені журба, і точить кров душа,
Що все земне — таке мінливе, що
Людська жахлива доля близько так
Промчала над моєю головою.
Толбот
О, королево! Бог торкнувся серцяТвого. Небесних закликів послухай!
За гріх тяжкий вона страждала тяжко,
Пора покласти край важкій покуті!
Подай же руку тій, що впала низько!
Неначе сяйво ангельське, ввійди
В могильну ніч ув'язнення її…
