Кернера і Губера в Ляйпціґу, а радше вони самі, як почитателі його творів найшлись.
На їх просьбу він приїхав на весну 1785 р. до Ляйпціґу, а так як Кернер зістав тимчасом надрадником консисторії в Дрездені, то запросив Шіллєра з собою, де він аж до 1787 р. проживав.
Се була й найщасливійшла пора в життю Шіллєра.
Він тут докінчив свого славного „Дон Карльоса“, позачинав деякі инші праці і продовжував видавати свою — в р. 1784 заложену — часопись „Талію". В його листах з сего часу видно веселість і вдоволення, які рідко коли можна було в нього подибати.
На запросини пані Кальб, своєї давшої приятельки Шіллєр перенісся в р. 1787 до Ваймару, де тамошні круги літературні дуже щиро до нього віднеслись. Якийсь час проживав він в Рудольштаті в близьких зносинах з родиною Лєнґефельд. З Льоттою Лєнґефельд він пізнійше, в р. 1790 й побрався. На підставі свого твору „Історія відпадення Нідерляндів“ зістав він 1789 р. професором університету в Єні. Тут написав „Історію 30-літної війни“.
В р. 1791 в січни занепав Шіллєр на тяжкий катар легких і та слабість потім зчаста до нього наверталась, аж і стала причиною його вчасної смерти. Коли в р. 1793 князь Карло помер, то на весну слідуючого року Шіллєр перенісся до Штутґарту, звідки однак вже по році вернув назад до Єни. Тут наступило його зближення до Ґетого: вони дуже близько заприязнились з собою, а хоч їх поетичні вдачі були відмінні, то вони високо один одного цінили і оба на сій приязні: дуже много зискали.
В р. 1797 купив собі Шіллєр скромний домик, оточений огородом, і тут повстали його найкращі балляди і славна драма в трох частях „Валлєнштайн“. (Табор Валлєнштайна, Нікольоміні, Смерть Валлєнштайна). В р. 1800 закінчив він прегарну драму „Марію Стуарт“. Щоби бути близше театру, він єще в грудни 1799 перенісся до Ваймару, де впрочім стало мешкав Ґете, що був тайним радником і міністром. В р. 1801 закінчив він „Орлєанську діву“ а в зимі 1802-3 р. написав „Суджену з Мессини“. В р. 1804 викінчив він славну драму „Вільгельм Тель“.
Зараз потім взявся він до писання нової драми про „Дмитра“ (Самозванця). Поїздка до Берліна — де його з великими почестями принято — перервала сю працю, а коли повернув назад до Ваймару і знову взявся за роботу — то
