 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Шіллєр. Порука. 1921.pdf/9}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Шіллєр постановив отже увільнитися від сього деспотизму і тому при помочи свого друга, музики Штреккера він у вересні 1782 р. утік до Мангайму а звідси до Франкфурту. В тім часі він сильно бідував і аж у Бавернбаху, куди його до своїх цібр запросила пані Вольцоґен, мати двох Шіллєрових товаришів ще з Карлової школи він прийшов до себе. Тимчасом і його траґедія: „Феско“ появилася в друку і на сцені, а в коротці потім появився на сцені мангаймського театру його новий твір: „Коварство і любов“, котру публика з великим одушевленням приняла. Він перенісся й сам до Мангайму, зістав незадовго членом ученого „Німецького Товариства" а коли на княжім дворі в Дармштаті перечитав перший акт свого нового твору „Дон Карльос“ присутний при тім князі, Карлo Авґуст з Ваймару іменував його „княжим радником“. Сей князь був великим прихильником наук і мистецтва, та покровителем другого враз, з Шіллєром найславнійного німецького письменника Ґетого. Ґете був старший від Шiллєра о 10 літ. а пiзнiйше, від р. 1794 став його близьким приятелем.
Доки-що однак голодуючий Шіллєр заосмотрений в титул „радника”, що йому, крім дещо більше пошанівку — нічого не давав, найшов в дорозі листування нових приятелів
