стравами та напитками для надходячих (соток!) актьорів тай тисячів гостей з других громад. Вся людність була тоді обнята глубоким почуванням братерства, та патріотичним огнем!
Яке-ж се гарне! Так мов призначене для наших карпатських гір, коли вони вже стануть свобідні, справді нащі!
І много нишого що гарного і корисного будемо могли у себе запровадити за приміром Швайцарії, як се вже давненько радив нам наш великий учитель Драгоманів.
Між иншим — товариства і свята стрілецькі зі стрілянням о нагороду громадську, каптонову чи державну — се саме як раз для Українців, котрі також лише з рукою на зброї будуть могли задержати свою державність, коли при помочи зброї її вже раз здобудуть.
Наше видавництво буде старатись незадовго подати такий образець з життя Швайцарців з під пера власне того-ж Ґотфріда Келлєра.
Шіллєр стояв на становищи, що мистецтво має за завдання людськість виховувати, робити ліпшим, шляхотним. Він-же й сам ціле своє життя виступає як жрець сеї мистецької реліґії. Після нього дорога до кождої свободи, одже і до політичної, провадити мусить через мистецтво. Його дружні зносний з друтим німецьким ґенієм — Ґете мали на нього дуже великий вплив. Ґете вчив його, як від поодиноких фактів переходити де визшого, загального. Він каже про Шіллєра: „Він проповідував євангеліє свободи; я старався о се, щоби права природи не були вкорочувані“.
Шіллєр — се письменник молодіжи, і взагалі людей з ідеалістичним світоглядом.
Дотеперішний систем науки у середних школах потрафив і що до творів Шіллєра збудити у нашої молодіжи нехіть, подібно як і до клясичних (грецьских і римських) письменників. Сю нехіть треба в собі побороти. Молодіж най не гадає, що що нове — сі вже й добре, і не тратить часу на марні новинки, на талановиті свинства в роді „Alraune“ або базікання добрі для розмазливих, розлінивілих дам з буржуазії в роді романів Майрінка, а най лучше стараєсь перечитати бодай частину сего зі світової літератури, що загально за гарне і важне прийнято. Під сим оглядом — без згляду на напрям — думки є звичайно усталені.
Дуже добра система принята одним з героїв Чернишевського: „Что дѣлать?“, котрий старався мати в своїй бібліотеці з кождого автора бодай один, але за то найбільше для нього характеристичний твір.
