Сторінка:Шіллєр. Порука. 1921.pdf/4

Но знай! як речинець лише минув.
А ти на кару не повернув,
То друга ти кажу розпяти. —
Ти будеш потому тривати.“

Приходить до друга: „Так цар судив.
Щоби я за свою провину
Лукаву — розпятий загинув:
Та він мні позволив, три дні би-м жив.
І свою сестричку ще подружив:
Лишися за мене в поруку.
Аж доки не верну на муку.“

А друг його щиро поцілував.
Той дався в темницю потому:
Товариш вернувся до дому.
А заки ще третий був день настав.
Він свою сестричку уже ізвінчав.
Потому чим борше вертає,
Бо нині речинець минає.

Іде він, аж линув страшенний силав.
Ріка ніби мор шуміє.
А повінь все гірше бутніє:
Приходить на місце, де міст стояв.
А навал і вязи і міст урвав.
Бись думав, що ріжуться громи.
Так страшне скленіння ся ломить.

Він ходить без себе на бистрий стік.
Він кличе, він просить, гукає.
Ніхто-ж то на тоє не дбає:
А хто-ж ти ся важив в такіський клік
Човном ся пускати на другий бік?
Ніхто ще тонути не хоче.
А повінь ще гірше клекоче.

він водить, ратунку ні звідки ніть.
Заплакав по нужді, по своїй:
„Ой Боже мій, стримай ногої!
Бо сонце в полудне уже стоїть.
А скоро в'но зийде на другий світ.
А я ще в місті не буду.
То свого ся труга позбуду.“