важко бо побачити, що під усім вашим зрекламованим, галасливим, ортодоксальним марксизмом криється звичайнісінька марксистська плутанина.
Отже, дві сили. У центрі, звісно, сам Хвильовий з усіма тими, що з ним. А далі — ще дві сили серед української інтелігенції, серед яких Хвильовий має собі вибирати спільників для тріумфального просування вперед ренесансу[1], для европеїзування України. Для Хвильового Европа є ніби символ, через те його Европа, з його слів — це не значить эрушити Україну з рейок інтернаціонального, пролетарського розвитку. Гаразд, припустимо, що це так. Отже, Хвильовому треба сил, щоб створити велику европейську культуру, що означає в той же час пролетарську культуру. Хвильовий ділить, як ми вже сказали, українську інтелігенцію на дві сили: одну силу творять Терещенки, Ярошенки, Савченки, Загули з усім тим літературним молодняком, що близький до них (Качура, Фальківський і багато ин.), i другу — Зерови, Филиповичі, Рильські. Хвильовий, не довго думаючи, дає перевагу, як спільникові в творенні української культурної революції, перед Терещенками й Савченками, саме Зеровим, Филиповичам то-що.
- ↑ Ми слово "ренесанс" будемо вживати в розумінні культурного розквіту України, а не відновлення класичного мистецтва.
