Зокрема що-до нас, то й нас Хвильовий попереджав, що нам треба повчитися для того, щоб бути критиком. З цим ми згоджуємося, нам зокрема ще треба вчитися й учитися. Але, щоб розібратися в писанині Хвильового, небагато треба. Особливо, коли Хвильовий пробує нас кваліфікувати вульгарним марксистом, а себе виставляє за ортодоксального марксиста, то ми готові посперечатися.
Хвильовий порушив у своїх статтях проблеми остільки широкі, що виходять за межі містецької галузи. Зокрема в своїх перших двох статтях: „Дві сили“ і „Психологічна Европа“ — Хвильовий порушує проблеми культурної революції на Україні й ролю інтелігенції в цій революції, а так само проблему ідеологічних напрямків серед української інтелігенції. Невже обмірковувати ці питання має право й силу тільки молодий „марксист“ Хвильовий і зовсім не марксист Зеров? Невже це та єдина інстанція, що може дати відповідь на те, якими шляхами йде і йтиме культурна революція на Україні та яку ролю відограватимуть у ній різні суспільні сили? Адже-ж саме ці проблеми порушує Хвильовий.
Отже, не монополізуйте від імени новітньої мистецької критики ключ розвязання цих проблем у своїх руках. З вами мають право сперечатися і політичні робітники, і культурні, і наукові діячі. Не затемнюйте ваших теорій тогою неприступности. Не