дійшло в буржуазному суспільстві до декадансу, значить буржуазне мистецтво завжди пасивне; раз воно пасивне, то це ототожнюється з „пізнанням“, отже залишається супроти цього всього висунути „активне мистецтво, як методу будування життя“. Але що-ж це за „мистецтво“, чи буває таке мистецтво — на це дається відповідь, але не наукова. Бо справжня наукова естетика не є та, що виходить з бажання того чи того винахідця, або з імперативів мистецтву, а та, що вивчає ті життьові процеси, які обумовлюють розвиток мистецтва. Аджеж Бухарін каже, що мистецтво — це є „систематизація почуттів в образах“: як-же можна давати директиви почуттям? Там, де йде мова за директиви, там немає місця почуттям, там „холодний розрахунок“, а там, де „холодний розрахунок“, там не лишається місця для художніх емоцій.
Слова Чужака про те, що „робітнича класа завжди і скрізь — і в реальній дійсній науці, і в реальній дійсній мистецькій творчості, і в дійсній боротьбі за необхідний соціяльний лад — завжди і скрізь пролетаріят центр ваги переносить з моменту пізнання на безпосереднє будування речи, включаючи сюди й ідеї, але тільки, як певну інженерну модель“ — ці слова, звісно, звучать, як бойова похвала пролетаріятові, але-ж це тільки слова, а не наукове обґрунтування мистецтва. Бо-ж коли для пролетаріяту мистецтво — це є „метода будування життя“, то при-
