бою уважав, що „пізнання" йде через „систематизацію почуттів“, бо-ж художник не просто персонально відчуває, а вміє піднятися на рівень відчування почуттів багатьох і багатьох. З цього погляду, я не думаю, щоб формула Бухаріна була антитезою поглядам Плеханова. Воно зрозуміло, коли лефівці хочуть спертися на Бухаріна, щоб цим заперечити Плеханова. І не ясно, чому це Хвильовому знадобилось, спираючись на Плеханова, заперечити Бухаріна. Справді ж, як Бухарін, так і Луначарський тільки варіюють, може трохи й розвивають, але не одходять од зазначеного Плеханового твердження.
Инша справа — лефівці. Найвиразнішим представником теорії лефівців є Чужак, який, звісно, ні на хвилину не сумнівається, що саме він тільки стоїть на правильній революційній марксівській позиції. Плеханова-ж він ототожнює 3 виразниками буржуазної думки. Бо, зі слів Чужака, „мистецтво, як метода пізнання життя“, — це „найвищий“, хоч і „детально скорочений зміст старої буржуазної естетики“.
Натомість Чужак висуває архіліву формулу: „мистецтво, як метода будування життя“. На ділі-ж ця лівизна — це є справжня профанація маркзизму. Бо-ж марксизм базується насамперед на науковій аналізі кожного предмету. Проте Чужак не студіює науково мистецтва, а тільки схематично проводячи аналогію між мистецтвом минулого і мистецтвом сучасного, визначає саме значення мистецтва. Раз мистецтво
